Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є держава Україна з 1997 року, за змістом статті 6 захищає право особи на справедливий суд в розумінні прав та обов`язків особи цивільного характеру, отже дія Конвенції поширюється на захист майнових прав фізичних та юридичних осіб.
Поняття “власність”, яке передбачене частиною 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, воно охоплює певні інші права та інтереси, які не є обмеженими в розумінні Конвенції, зокрема, майнові інтереси комерційного банку щодо повернення кредитних коштів, наданих в користування позичальнику-юридичній особі із забезпеченням вимог іпотекою нерухомого майна боржника.
Там, де майновий інтерес за своєю природою є вимогою, він може розглядатися як “майно” тільки тоді, коли він має достатню підставу у національному законодавстві або у разі встановлення такого інтересу остаточним судовим рішенням, яке може бути виконано (рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Kopeckу v. Slovakia), [GC], №44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення “Грецькі нафтопереробні заводи “Стрен” і “Стратіс Андреадіс проти Греції” (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09.12.1994, Серія А, №301-В, ст. 84, п. 59).
Так, майновий інтерес, який виражається у майнових вимогах, наприклад, комерційного банку до боржника-позичальника за кредитним договором, що забезпечені іпотекою майна боржника, підлягає захисту із застосуванням правових стандартів, визначених статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про право мирного володіння своїм майном та можливості його обмеження не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами права.