Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справа № 600/2150/21-а 26 жовтня 2022 року зробив висновок щодо можливості переведення дачних і садових будинків в жилі.
Так Верховний Суд зназначив, що “законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок. Зокрема, обов`язковою умовою переведення дачних і садових будинків в жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь. Оскільки інженерно-технічні вимоги до облаштування жилих будівель з урахуванням особливостей рельєфу та інших інженерно-геологічних умов є складовою державних будівельних норм, то невідповідності дачного чи садового будинку цим вимогам є підставою для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий“.
Мотивуючи своє рішення, Верховний Суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 8-1 Житлового кодексу України громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321 (далі – Порядок № 321), переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов`язані адміністративно або територіально.
Згдіно до пункту 3 Порядку № 321 для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі – власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, – сільському голові (далі – уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються:
- копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку;
- письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;
- звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні (пункт 4 Порядку № 321).
Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
- виявлення в поданих документах недостовірних відомостей;
- встановлення невідповідності дачного чи садового будинку вимогам державних будівельних норм, що зазначені у розділі I (обов`язковий) результатів технічного огляду звіту про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку (додаток 2).
Верховний Суд зауважив, що зі змісту наведених норм права вбачається, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок. Зокрема, обов`язковою умовою переведення дачних і садових будинків в жилі є відповідність таких будинків будівельним стандартам, що висуваються до жилих домоволодінь.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про будівельні норми» від 5 листопада 2009 року за № 1704-VI (далі- Закон №1704) будівельні норми – затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Частиною другою статті 5 Закону №1704 передбачено, що об`єктами нормування у будівництві є:
1) планування та забудова території;
2) об`єкт будівництва, містобудування та архітектури і його складові частини;
3) склад і зміст документації об`єктів будівництва, містобудування та архітектури.
Виходячи із вимог ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій”, якщо інженерно-технічні вимоги до облаштування жилих будівель з урахуванням особливостей рельєфу та інших інженерно-геологічних умов є складовою державних будівельних норм, то невідповідності дачного чи садового будинку цим вимогам є підставою для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий. Подібний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 712/387/17-а.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких виділяють землі рекреаційного призначення та землі житлової та громадської забудови.
Відносно кожної із зазначеної категорії земель, іншими положеннями Земельного кодексу України визначено порядок їх використання. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частина друга статті 18 Земельного кодексу України).
Статтями 50-52 Земельного кодексу України регламентовано, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Земельні ділянки надані для дачного будівництва входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому, на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування, а не на земельній ділянці в рекреаційній зоні.
У постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 818/57/18 Верховний Суд вже формулював правовий висновок стосовно застосування вищезазначених норм матеріального права, відповідно до якого питання будівництва, обслуговування того чи іншого об`єкту нерухомого майна нерозривно пов`язаний з земельною ділянкою, на якій такий об`єкт розташований. Наявність того чи іншого об`єкта нерухомості повинен відповідати цільовому призначенні земельної ділянки та їй відповідати.
Крім того, в вищезазначеній постанові Верховний Суд зробив ще декілька цікавих висновків.
По- перше, що розміщення садового чи дачного будинку на земельній ділянці, що відноситься до земель рекреаційного призначення, виключає можливість його переведення у жилий будинок.
По-друге, що застосування Порядку № 321 при прийнятті рішення щодо переведення садових будинків у жилі не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку дотримання інших нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини, зокрема, Земельного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Верховний Суд також підкреслив, що вимогу щодо відповідності садового чи дачного будинку державним будівельним нормам для переведення його у жилий, необхідно тлумачити розширено, а саме – вона включає відповідність будівлі всім санітарно-гігієнічним, інженерно-технічних та іншим вимогам, що є частиною державних будівельних норм, або, якщо такі норми не були дотримані під час будівництва садового чи дачного будинку, то будівля має бути приведена у їх відповідність шляхом улаштування додаткового обладнання, комунікацій, інженерно-технічного укріплення тощо.
Колегія також зауважила, що відповідно до сталої правової позиції, сформульованої у низці постанов Верховного Суду, адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.
Значення конституційних положень у сфері захисту права власності у сфері будівництва полягає в обов`язку суб`єктів містобудівної діяльності під час здійснення підготовчих та будівельних робіт неухильно дотримуватися вимог законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про благоустрій населених пунктів», вимог державних будівельних норм та стандартів, містобудівної документації на місцевому рівні з тим, щоб створення нових об`єктів будівництва (реконструкція існуючих об`єктів) здійснювалось з урахуванням прав та інтересів особи, включаючи необхідність створення сприятливих умов для життя та здоров`я людини.
Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 26 лютого 2020 року у справах № 464/5088/15-а та № 826/13788/15, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 26 січня 2021 року у справі № 826/10130/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 640/21784/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.003061 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17