Власне письмове підтвердження позивача або тлумачення норми п.11 ч.5 ст. 160 КАС

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 липня2023 року  по справі № 990/36/23  (провадження № 11-41заі23) не погодилась з тлумаченням норми п.11 ч.5 ст. 160 КАС, наданим судом першої інстанції, що власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, має бути складене та підписане особисто (власноруч) позивачем та не може бути вчинене його представником.

До такого тлумачення суд першої інстанції дійшов, посилаючись на Академічний тлумачним словник української мови, що слово «власний (-а), (-е)» має, зокрема, такі значення: «належний кому-, чому-небудь за правом власності»; «свій, особистий»; «властивий тільки кому-; чому-небудь».

Дійсно, мовне тлумачення терміну «власне письмове підтвердження позивача», викладене в п.11 ч.5 ст. 160 КАС, означає, що таке письмове підтвердження належить позивачу.  

Але відповідні інстанції адміністративного суду не врахували, що представник, складаючи, підписуючи та подаючи до суду позовну заяву, діє не від власного імені, а від імені позивача. Всі дії, вчинені в межах повноважень представником від імені позивача зі складення, підписання та подання до суду позовної заяви, вважаються такими, що їх вчинив сам позивач. Ці дії мають правові наслідки та обов`язкові саме для позивача, а не його представника, оскільки представник діє від імені позивача.            

Отже, власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, вчинене представником від імені такого позивача, є власним письмовим підтвердженням самого позивача, а не його представника.

Помилкові висновки про те, що позовну заяву може скласти, підписати і подати представник, а власне письмове підтвердження (яке є частиною цієї позовної заяви) повинен скласти, підписати і подати особисто (безпосередньо) позивач, по-перше, протиставляє позивача та його представника, оскільки створює хибне уявлення про те, що представник, здійснюючи процесуальні права та обов`язки позивача, може діяти від власного імені.

По-друге, таке тлумачення взагалі унеможливлює складення, підписання та подання до суду позовної заяви представником, оскільки, якщо власне письмове підтвердження повинен скласти, підписати і подати особисто позивач, а таке підтвердження відповідно до п.11 ч.5 ст. 160 КАС зазначається у позовній заяві та є її частиною, а не окремим документом, то відповідно саму позовну заяву має складати, підписувати та подавати особисто (безпосередньо) позивач, що прямо суперечить ч. 10 ст. 44 цього Кодексу та обмежує процесуальні права позивача, передбачені нормами ч.1, 2 ст. 16 та ч. 1 ст. 55 цього Кодексу.      

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *