Вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності у постачальника права вимагати оплати донарахованого боргу та відсутності обов`язку (який кореспондує вказаному праву) у споживача з оплати такого боргу. Ця вимога є ефективним способом захисту інтересу боржника в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.
Ефективним способом захисту прав споживача є і вимога зобов`язати постачальника списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість, тобто про примусове виконання обов`язку в натурі. Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення постачальником рахунків на суму боргу, який споживач не визнає, за наявності невирішеного спору, або якщо суд визнав цей борг безпідставним.
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2021 року по справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20).
Велика Палата, зокрема, зазначила, що за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.
Крім того, ефективним способом захисту прав позивачки є і вимога зобов`язати відповідача списати з її особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.
Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.
Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.
Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом.
Водночас у цій справі позивачка вважала, що борг відсутній. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції правильно виснував про відмову у задоволенні вимоги про скасування боргу, донарахованого позивачці.
Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.
Крім того, Велика Палата розглянула питання щодо дотримання принципу юридичної визначеності. Суд зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності приписів, зокрема через постійну їхню зміну, скасування, визнання протиправними, нечинними, може негативно вплинути на гарантування їх однакового застосування та на захист адресатів цих приписів від свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). Вказане стосується і тих ситуацій, коли такими органами є суди, що вирішують спори споживачів з постачальниками природного газу чи останніх зі споживачами.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Принцип верховенства права пронизує всі положення Конвенції, включно з протоколами до неї. Тому держава-учасниця Конвенції має забезпечити, щоб акти її правотворчості та правозастосування цьому принципу відповідали, зокрема у частині гарантування юридичної визначеності у кожних спірних правовідносинах. З цією метою, маючи позитивні обов`язки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, держава повинна встановити таке правове регулювання відповідних відносин, щоби максимально усунути ситуації юридичної невизначеності щодо долі коштів споживачів, борг яких після визнання протиправними (незаконними) та нечинними актів уряду може штучно виникати внаслідок перерахунку обсягу спожитого природного газу у бік збільшення.