Колективні підприємства

Колективні підприємства створювались під час дії Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. №887-ХІІ (далі – Закон №887-ХІІ).

Статтею 2 Закону №887-ХІІ   зазначалось, що відповідно до форми власності могли діяти, зокрема, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства.

Отже, право колективної власності юридичної особи, створеної на базі майна її членів (учасників), полягає у використанні належних їй засобів виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №887-ХІІ  у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Закон України «Про підприємства в Україні» втратив чинність 01 січня 2004 року з набранням чинності Господарським кодексом України.

Частиною першою статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство – самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в Україні може діяти, зокрема, підприємство на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить колективні підприємства до корпоративних, а за формою власності – до підприємств колективної власності. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підприємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство.

Стаття 93 Господарського кодексу України визначає поняття підприємства колективної власності як корпоративного або унітарного підприємства, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

З наведеного вбачається, що вказаний перелік підприємств не є вичерпним, а тому чинним законодавством можуть бути передбачені й інші види підприємств колективної власності. 

Відповідно до статей 23, 30 Закону України «Про власність», який діяв на час утворення колективних підприємств, у майні колективного підприємства визначено вклади його працівників.  При цьому колективний власник, яким є колективне підприємство, самостійно володіє, користується і розпоряджається об’єктами власності, які йому належать через свої органи управління.

Отже колективне підприємство  утворювалось, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Верховний Суд, в свою чергу, також неодноразово зазначав,  що за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 Господарського кодексу України) є корпоративним.

Так, в постанові від 17 лютого 2022 року по cправі №  924/452/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 Господарського кодексу України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц,  у пункті 57 постанови від 28 січня 2020 року у справі №   924/641/17.

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)).

Порядок скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи визначений законодавством України (Цивільним та Господарським кодексами України, а також, зокрема, законами України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»), за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Велика Палата Верховного Суду зазначив, що такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання.

Ураховуючи норми статті 167 Господарського кодексу України, правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19)).

При цьому члену колективного підприємства згідно з висновоком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від  28 січня 2020 року по справі № 924/641/17, не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17).

Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) та від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19)).

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства, а  з огляду на існування згідно з ч.4  ст. 2 Закону України “Про власність” (який втратив чинність 20 червня 2007 року) такої форми власності як колективна, у частині першій статті 63 Господарського кодексу України одним із видів підприємств залежно від форм власності є підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

Одночасно з цим, чинним законодавством не передбачається створення та державна реєстрація нових підприємств з цією організаційно-правовою формою.

Згідно із Класифікацією організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ),  затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 N 97 “Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. № 59 та скасування нормативних документів”, така  організаційно-правова    форма    господарювання   як  колективне підприємство з 31.03.2004 р. не існує.

Відповідно до Державного класифікатора “Класифікація організаційно-правових форм господарювання” (КОПФГ) розробленого між тим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. N 326 “Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики”, в класифікаторі передбачено таку організаційно-правову форму, як колективне підприємство, але із позначкою «*», що означає, що чинним законодавством не передбачається створення та державна реєстрація нових підприємств з цією організаційно-правовою формою.

В зазначеній Класифікації міститься така позиція класифікатора, як “інші організаційно-правові форми”, яка може застосовуватися як виняток у разі неможливості віднесення суб’єкта до будь-якої з визначених у Класифікації організаційних форм.

Наразі до «інших організаційно-правових форм» належать і колективні підприємства.

Європейський суд з прав людини у справі “Бейелер проти Італії”, [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I зауважив, що  закон повинен бути доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Тому депутати думали, думали та й вирішили взагалі скасувати Господарський кодекс України, «поховавши» всі проблеми разом із підприємствами та їх членами.

Зокрема, проектом Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (№6013 від 09.09.2021) передбачено внесення змін до Цивільного кодексу України, визнання таким, що втратив чинність, Господарського кодексу України, а також низку прикінцевих положень.

Проект Закону передбачає  запровадження перехідного періоду на сім років для поступового припинення «підприємств» та їх перетворення у господарські товариства з дотриманням принципу співмірного та передбачуваного втручання у права засновників таких юридичних осіб без покладання на них надмірного тягаря з виконання положень Закону.

Проте, яким чином це буде реалізовуватися мало хто замислювався.

Особливо зараз, коли частка членів колективних підприємств могли залишити територію країни, хтось міг загинути, зникнути безвісти, а документи могли бути втрачені або знищені.

Наразі в Україні існує чимало колективних підприємств. Велику долю серед них займають сільськогосподарські колективні підприємства.

Чому ж вони, перебуваючи поза законодавчим регулюванням,  не поспішали весь цей час перетворюватись в ТОВ, акціонерні товариства або кооперативи?

Доволі часто це пов’язано з небажанням колективних підприємств втрачати державні акти на постійне землекористування, які видавались напочатку дев’яностих років за Земельнім кодексом від  18.12.1990 р. (втрата чинності відбулась 01.01.2002 р.).

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону; у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Для цього правонаступник, як вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 вересня 2022 року по справі №  912/929/21, повинен мати додаток 1 до Державного акта, де зазначено перелік осіб – членів КСП, яким належало право колективної власності на землю і які стали засновниками правонаступника та рішення загальних зборів   (зборів  уповноважених) членів про реорганізацію КСП шляхом перетворення у товариство.  Відсутність таких документів унеможливлює встановлення тотожності складу учасників КСП та осіб, перелік яких наведено в Статуті правонаступника в якості засновників товариства, що має вирішальне значення для констатації факту правонаступництва з огляду на визначений чинним на момент створення правозаступника законодавством правовий режим колективної власності на землю.

Якщо правонаступник не має вищенаведених документів (через знищення / пошкодження, наприклад), то він буде вважатись таким, що «не довів факт правонаступництва щодо КСП  та, відповідно, набуття ним прав та обов`язків щодо земель колективної власності.»

Втім,  питання “земельні” заслуговують на окрему увагу та є самостійною темою дослідження.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *