Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Таким чином, мирова угода у розумінні змісту статей 202, 203 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є правочином, а, отже, і підставою виникнення прав та обов`язків для сторін, що її уклали, і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України підлягає обов`язковому виконанню.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Стаття 193 Господарського процесуального кодексу України визначають, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 викладено правову позицію, що мирова угода у позовному провадженні – це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.
На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема: постанови судів у господарських справах у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб – громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено.
У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою: якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Отже, за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в судах.
При цьому, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого, суд видає наказ (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 серпня 2021 року по справі № 911/1070/20).
Крім того, приватно-правовий інструментарій (зокрема, затвердження мирової угоди) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. По своїй суті застосування конструкції “мирової угоди” всупереч її призначенню та/або на шкоду кредитору є нерозумним та недопустимим. При цьому, у разі використання мирової угоди на шкоду кредитору та для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, судове рішення про затвердження мирвої угоди стосується прав та/або інтересів кредитора (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 759/6865/19, провадження № 61-7195св22).
Втім, на відміну від справ позовного провадження, в яких ухвали про затвердження мирової угоди є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам статті 193 Господарського процесуального кодексу України та вимогам частин першої та другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», мирова угода, затверджена у справі про банкрутство, не є виконавчим документом, законом не передбачено можливості її примусового виконання, на правовідносини з виконання мирової угоди у справі про банкрутство не поширюються положення Господарського процесуального кодексу України, якими врегулюванні питання виконання мирової угоди, укладеної у справі позовного провадження .
Мирова угода у справі про банкрутство є способом відновлення платоспроможності боржника та рівномірного/пропорційного задоволення грошових вимог кредиторів. Відкриття провадження у справі про банкрутство боржника є наслідком його неплатоспроможності, а тому факт укладення мирової угоди боржника з кредиторами і закриття справи про банкрутство не свідчать, що усунуті економічні передумови неплатоспроможності.
Укладена та затверджена судом мирова угода повертає боржнику його майнову та організаційну незалежність як учасника господарського обігу та змінює умови виконання грошових зобов`язань перед кредиторами. Належне та повне виконання боржником мирової угоди свідчить про спроможність такого боржника як повноцінного учасника господарського обігу.
Однак невиконання боржником умов мирової угоди у ході її виконання свідчить не лише про порушення прав кредиторів, але й про його неспроможність у розумінні законодавства про банкрутство.
Тому надання мировій угоді у справі про банкрутство статусу виконавчого документа та її примусове виконання на користь одного чи декількох кредиторів призведе до: нерівномірного (несправедливого та непропорційного) задоволення грошових вимог кредиторів; штучної конкуренції виконавчих проваджень; відновлення загрози неплатоспроможності, оскільки задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань у боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 вересня 2020 року по справі № 10/5026/290/2011).