Підтвердження стану алкогольного сп’яніння

Постанова Верховного Суду України від 20 вересня 2022 року по справі № 711/2189/21, провадження № 51-1704км22 містить висновок щодо  визнання як доказу висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Мотиви Верховного Суду викладено в наступній постанові.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021250310000520, за обвинуваченням  ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалено рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і визначено початок строку відбування покарання.

Прийнято рішення про цивільний позов і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24 590,10 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 120 000 грн – моральної шкоди.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 березня 2022 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 06:50 він, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Благовісна в м. Черкаси в напрямку вул. Чехова, поблизу будинку № 523, порушив вимоги підп. «б» п. 2.3, підп. «а» п. 2.9, пункти 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху,не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, перевищив дозволену швидкість транспортних засобів у населених пунктах і, рухаючись зі швидкістю 60 км/год, не врахував стану дорожнього покриття ділянки проїзної частини, яке було вологим, не впорався з керуванням та допустив виїзд на узбіччя проїзної частини вул. Благовісна, де наїхав на дерево. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) було спричинено смерть пасажирці автомобіля ОСОБА_3 .

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у безпосередньому дослідженні доказів, чим порушив вимоги статей 22, 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Указує на безпідставність відмови судом у визнанні недопустимими доказів, отриманих у результаті медичного огляду ОСОБА_1 , проведеного з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння. Вказує на те, що апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК належним чином не перевірив і не дав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги. Стверджує, що, застосувавши щодо ОСОБА_1 п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Позиції інших учасників судового провадження.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 підтримала касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у цьому суді.

Прокурор ОСОБА_8 заперечила проти задоволення касаційної скарги, вказавши на її безпідставність.

Мотиви Суду.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, правильності кваліфікації його дій за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність і відповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого і даним про його особу.

Водночас узагальненими доводами захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є порушення апеляційним судом безпосередності дослідження доказів, що потягло порушення принципу змагальності сторін, невідповідність оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК, а неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущене під час розгляду провадження судом апеляційної інстанції, на думку захисника, полягало в застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, зокрема п. 13 ч. 1 ст. 67 КК.

Однак такі твердження сторони захисту є безпідставними, оскільки під час перевірки вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 апеляційний суд у межах апеляційної процедури, визначеної главою 31 КПК, розглянув клопотання захисника ОСОБА_9 про безпосереднє дослідження доказів, задовольнив його і дослідив ті докази, які просила сторона захисту, що підтверджується даними журналу судового засідання і технічним записом судового процесу (т. 2, а.п. 26).

Також апеляційний суд належним чином перевірив доводи поданих апеляційних скарг, зокрема і скарги захисника ОСОБА_9, яка аналогічна її касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 , перевірив правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин провадження, у тому числі окремого його елементу – перебування особи в стані алкогольного сп`яніння під час скоєння ДТП, внаслідок якої було спричинено смерть пасажирки ОСОБА_3 .

При цьому апеляційний суд обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про доведеність перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, підтверджене даними висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 23 лютого 2021 року № 131, акту хіміко-токсикологічних досліджень від 23 лютого 2021 року № 184, акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 23 лютого 2021 року № 131.

Одночасно є необґрунтованими твердження сторони захисту про недопустимість цих доказів через долучення до матеріалів провадження копій указаних документів, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Так, із матеріалів провадження вбачається, що доводи про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час ДТП, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції і свого підтвердження не знайшли.

Апеляційний суд безпосередньо дослідивши докази, пересвідчився, що після скоєння ДТП ОСОБА_1 був доставлений до відділення швидкої медичної допомоги, де йому в установленому порядку було видано направлення на огляд із метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (т. 1, а.п. 30), і доставлено до наркологічного диспансеру, де проведено відповідний медичний огляд, про що свідчить запис у журналі реєстрації медичних оглядів для встановлення факту вживання психотропних речовин та стану сп`яніння (т. 1, а.п. 31). Під час огляду в ОСОБА_1 відібрано необхідні біоматеріали, які направлено на дослідження, що зафіксовано актами хіміко-токсикологічних досліджень від 23 лютого 2021 року №№ 136, 184 (т. 1, а. п. 34, 118). Також актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів підтверджено використання в медичній установі під час огляду ОСОБА_1 технічного засобу Алконт 01сУ-U для визначення наявності або вимірювання етилового спирту у видихуваному повітрі (т. 1, а.п. 119).

Ці обставини не заперечувалися стороною захисту у судовому засіданні та у апеляційній та касаційній скаргах.

При цьому п. 19 розділу ІІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі-інструкція) визначено, що акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров`я.

Одночасно до матеріалів провадження долучені завірені належним чином копії актів, що не суперечить вимогам ч. 5 ст. 100 КПК.

До того ж висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 23 лютого 2021 року № 131 долучений до матеріалів провадження в оригіналі (т. 1, а.п. 117).

Та обставина, що цей висновок не підписаний ОСОБА_1 , не свідчить про недопустимість його як доказу, як про це правильно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду, оскільки на достовірність і допустимість як доказу не впливає відсутність підпису на одному з трьох примірників висновку, складеного в закладі охорони здоров`я, що відповідно до інструкції мав бути виданий під підпис поліцейському, який доставив ОСОБА_1 на огляд, так як цей документ містить всю необхідну інформацію про освідування ОСОБА_1 на стан сп`яніння, документ підписаний лікарем, скріплений його особистою печаткою та штампом медичної установи.

Також колегія суддів вважає безпідставними аргументи сторони захисту про те, що підтвердженням недопустимості як доказу акту від 23 лютого 2021 року № 131 є не долучення до матеріалів провадження копії сертифікату відповідності приладу технічного засобу Алконт 01сУ-U та свідоцтва про повірку цього вимірювального приладу.

Так, дійсно відповідно до п. 9 розділу ІІІ інструкції, використання в закладах охорони здоров`я для проведення лабораторних досліджень вимірювальної техніки та обладнання, дозволених МОЗ, підтверджується сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Однак із системного аналізу пунктів 3, 8, 15, 16 розділу ІІІ вказаної інструкції вбачається, що, огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем. Після цього проводиться лабораторне дослідження (за допомогою приладів) метою якого є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акту медичного огляду у якому, серед іншого, зазначаються ознаки сп`яніння особи, що безпосередньо виявлені та встановлені лікарем. За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який також вноситься до акту медичного огляду.

Тобто огляд особи щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я, а не приладом. Прилад лише фіксує показники щодо ступеню стану сп`яніння, а лікар під час огляду особи виявляє та фіксує ознаки сп`яніння. Тому показники приладу не слід ототожнювати із поняттям «медичний огляд».

Крім того у касаційній скарзі не вказано, що сторона захисту, керуючись принципом змагальності, зверталась до закладу охорони здоров`я з відповідними запитами про надання відомостей щодо сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки чи видачі копій цих документів і що їй було відмовлено у цьому.

З огляду на це, не долучення до матеріалів провадження копії сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки не тягне визнання акту недопустимим доказом.

Також апеляційний суд правильно визнав неспроможними доводи захисника про недопустимість результатів медичного огляду ОСОБА_1 з підстав недотримання двогодинного терміну його проведення з моменту виявлення до цього підстав.

Так, пунктом 8 розділу І та п. 9 розділу ІІ інструкції, передбачено, що у разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я. З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин із моменту виявлення підстав для його проведення.

Тобто, вказаними вимогами передбачено забезпечення доставки осіб до закладу охорони здоров`я для проведення огляду на стан сп`яніння не пізніше ніж протягом двох годин із моменту виявлення підстав для його проведення, а не двох годин із моменту вчинення ДТП, як про це стверджує захисник.

За таких обставин суд апеляційної інстанції належним чином перевірив належність і допустимість доказів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час ДТП і правильність застосування місцевим судом п. 13 ч. 1 ст. 67 КК.

Свої висновки апеляційний суд мотивував, виклавши їх в ухвалі, яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би могли вплинути на правильність висновків апеляційного суду та були би підставою для скасування оскарженої ухвали, не встановлено.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.