Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частини перша і друга статті 54 Конституції України).
Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 423 ЦК України).
Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав (частини перша та друга статті 424 ЦК України).
Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом (частина третя статті 426 ЦК України).
Через збалансовану автором систему дозволів та заборон він має змогу отримувати співмірну винагороду за те, що він створив твір. Між тим це не означає, що авторові гарантується контроль над будь-яким без винятку використанням його твору третьою особою, але визначає, що по суті кожна окрема фактична дія третьої особи в принципі має розглядатися як така, що охоплюється правом на використання та вимагає попередньої (не обов`язково прямо висловленої) згоди автора (див. сase C?5/08 Infopaq International A/S v Danske Dagblades Forening, URL: https://curia.europa.eu/juris/liste.jsf?num=c-5/08).
Термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам (частина перша статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).
Дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси (частина перша статті 10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).
Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою, зокрема, як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою (пункт 1 частини перша статті 444 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору (стаття 438 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» (тут і далі – Закон № 3792-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Згідно з пунктом 10 статті 21 Закону України № 3792-XII без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону.
Відповідно до підпункту «г» абзацу другого частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є, зокрема, плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (пункт в частини першої статі 50 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (пункт г частини другої статті 52 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про порушення особистих та майнових авторських прав і стягнення компенсації у справі № 308/7570/18-ц зауважив, що:
- за загальним правилом використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;
- як виняток допускається правомірне використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності без дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, у разі якщо це передбачено відповідною нормою закону;
- цитування є вільним використанням твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення. По своїй суті цитування є найбільш значущим обмеженням авторського права. Воно служить свого роду фундаментом для інших обмежень авторських прав;
- умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору та джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора;
- протилежністю використанню твору як позитивної дії є плагіат. Плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
- компенсація підлягає стягненню у разі доведення факту порушення прав суб`єкта авторського права, зокрема при плагіаті. Для задоволення вимоги про стягнення компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які кваліфікуються як порушення авторського права. Для визначення розміру такої компенсації враховується, зокрема: факт порушення прав та яке саме порушення допущено; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); принципи приватного права (добросовісність, справедливість, розумність).
Позивачка вказувала, що на сайті відповідача (державного вищого навчального закладу) було розміщено навчально-методичний комплекс для студентів за авторством співвідповідачки – доцента кафедри університету, в якому використано частину автореферату дисертації позивачки на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Оскільки позивачка дозволу на використання автореферату відповідачам не надавала, то вважала, що порушено її немайнові та майнові авторські права, просила стягнути компенсацію.
У цій справі суди врахували, що відповідачка використала твір без дотримання такої умови правомірності цитування, як зазначення імені автора твору та джерела. З урахуванням того, що суди встановили факт плагіату (використання частини автореферату позивачки було без зазначення її імені та джерела), ВС вважає, що вимога про стягнення компенсації підлягає задоволенню.
Постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 308/7570/18-ц (провадження № 61-7051св23).