Під час розгляду справи про визнання недостовірною інформації щодо особи, викладеної у публікації та розміщеної на відповідному інтернет-ресурсі, суд може провести огляд і дослідження роздруківки тексту такої публікації, з фіксацією відповідних процесуальних дій у протоколі.
Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року по справі № 554/4715/20 (провадження № 61-9912св21).
Суть спору.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт порушення відповідачами немайнових прав позивача внаслідок публікації ІНФОРМАЦІЯ_4 о 9:05 на інтернет-сторінці за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 Інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_1» у стрічці новин статті із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» авторства ОСОБА_2; визнати недостовірною інформацію про позивача, викладену у вказаній публікації, а саме: «…У торгівлі «жучками» та даними полтавців підозрюють керівника відділення «Ощадбанку» та юрисконсульта нафтогазового підприємства. Пресгрупа СБУ повідомляла, що керівник відділення державного банку та колишній правоохоронець налагодили схему незаконного одержання грошей. За хабар вони надавали громадянам відомості, які становлять банківську таємницю, а також продавали засоби для негласного отримання інформації. Серед «клієнтів» цих осіб були і представники комерційних структур. З даних реєстру судових рішень стало відомо, що один з підозрюваних у цій справі керуючий відділенням Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1… Кваліфікація ч. 2 ст. 359 ККУ (Незаконні придбання та збут спеціальних техзасобів отримання інформації, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб»; зобов`язати відповідачів видалити спірну публікацію протягом одного місяця з моменту набуття судовим рішенням чинності, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 140 000,00 гривень, матеріальні збитки в розмірі 109 840,37 грн та судові витрати.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що викладена у вказаній статті інформація розкриває повні відомості про особу та дискредитує позивача як людину та спеціаліста-управлінця у банківській сфері, інформація у інтернет-статті є негативною та недостовірною, такою, що лише частково відповідає дійсності, а в іншій частині є вигадкою автора з метою створити штучну сенсацію, доповнити фактичні обставини справи гострим сюжетом, розкрити конфіденційну інформацію про одного з фігурантів розслідування – позивача, щоб привернути увагу читачів до конкретної особи, мешканця невеликого міста Полтава; привернути більшу увагу потенційних читачів та у такий недобросовісний спосіб збільшити аудиторію Інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_1» з метою отримання прибутку від переглядів та реклами. Інших мотивів для такої поведінки відповідачів позивач не бачить.
Відповідач не мав права розкривати особисту інформацію та розголошувати анкетні дані позивача як фігуранта кримінальної справи до набуття чинності обвинувальним вироком, що спричинило порушення немайнових прав позивача та моральні страждання. Окрім цього, посилання автора ОСОБА_2 на першоджерела інформації є неспроможним, оскільки вони містять менший обсяг інформації або не містять її взагалі, а у спірній статті про позивача така інформація є.
Позивач був дискредитований у публікації та порушена пряма заборона норми закону шляхом поширення про нього негативної інформації всупереч закону (розкриття ПІБ фігуранта кримінального провадження, повідомлення про нього неправдивої, негативної інформації). Внаслідок вчинення відповідачами правопорушення для позивача об`єктивно створилися умови, за яких він проти своєї волі був позбавлений можливості знайти роботу в банківській сфері за своїм фахом та був вимушений змінити професію. Як результат цього доходи позивача зменшилися, що підтверджується документально.
За наявності очевидного порушення немайнових прав позивача є обґрунтовані і підстави заявити вимогу про стягнення моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходить з того, що внаслідок порушення відповідачами його прав склалися негативні наслідки, оскільки він протиправно був позбавлений захисту права використання ім`я. Окрім цього, матеріал інтернет-статті за своїм змістом містить вигадки та недостовірну інформацію, яку автор ОСОБА_2 не могла отримати з джерел, на які посилається у своїй статті, оскільки такі джерела містять менший обсяг інформації, ніж сама стаття.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що опублікована відповідачами інформація є оціночними судженнями, позивач не довів наявність порушеного права.
Полтавський апеляційний суд постановою від 25 травня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2020 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять роздрукованого тексту інтернет-статті, опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_4 о 09:05 на інтернет-сторінці за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 Інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_1» у стрічці новин із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» авторства ОСОБА_2, зі змістом якої позивач не погоджується та просить визнати викладену в ній інформацію недостовірною.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Репало Д. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. та постанову Полтавського апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту порушення відповідачами немайнових прав позивача внаслідок публікації ІНФОРМАЦІЯ_4 об 09 год. 05 хв. на інтернет-сторінці за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнання недостовірною інформацію про позивача, викладену у вказаній публікації та в цій частично справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд як належну підставу для відмови в задоволенні позову зазначив відсутність роздруківки тексту зазначеної публікації на інтернет-сторінці та неможливість задоволення клопотання позивача про долучення такого доказу на стадії апеляційного провадження, оскільки позивач не навів об`єктивних причин неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції.
Однак, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд всупереч нормам процесуального права не перевірив наявність за вказаним позивачем посиланням, тобто не встановив з належних і допустимих доказів факт поширення оспорюваної позивачем інформації, що є обов`язковим при вирішенні цієї категорії справ, обмежившись вказівкою ненаданням позивачем роздруківки цієї статті, хоча текст статті зазначений у позовній заяві, заперечень щодо відповідності змісту її оригіналу відповідачі не надали, а сама по собі роздруківка відповідно до статті 100 ЦПК України не є належним доказом.
Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права, ЦПК України на суд покладено обов`язок вживати передбачених законом заходів, необхідних для правильного з`ясування всіх обставин справи.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом порушення не має, оскільки не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначив, що приймає аргументи касаційної скарги щодо не встановлення судами фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи наведене, колегія суддів касаційну скаргу задовольниила частково, постанову апеляційного суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.