Спір виник щодо переведення прав та обов’язків покупця частки в статуті товариства з обмеженою відповідальністю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24 травня 2022 року по cправі № 910/19980/20 дійшов наступного висновку.
Законодавча вимога внести на депозитний рахунок суду грошову суму так само, як сплата судового збору, не може розглядатись як обмеження права на доступ до суду, що саме собою є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція).
Навпаки, невиконання такої вимоги може бути порушенням другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції (рішення у справі “Андрій Руденко проти України” (Andriy Rudenko) від 21 грудня 2010 року, заява № 35041/05).
Механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства.
Адже у випадку задоволення позову, покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20).
Відповідно до частини 4 статті 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Водночас пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” визначає, що до внесення відповідних змін до Господарського процесуального кодексу України при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою частиною п`ятою статті 20 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, застосовуються такі правила:
1) позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду;
2) невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду;
3) суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що спеціальним законом передбачено, що позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду ту грошову суму, що вже сплачена покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки, що обумовлюється особливостями правовідносин, меті запровадження цієї норми та відповідає сутності порушеного права з урахуванням принципів справедливості, рівності та співмірності (пропорційності).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога суду внести на депозит грошові кошти у визначеному розмірі, як ціна договору, без перевірки обставин фактичної сплати цієї суми покупцям на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки) ґрунтується на неправильному застосуванні норми пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” та порушує вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки недотримано як вимоги законності, так вимоги справедливого балансу між використаними засобами та цілями, що переслідуються (фактично суд зобов`язує сплатити кошти в інтересах покупців, а докази сплати цих коштів самими покупцями не досліджує).
З огляду на те, що це питання безпосередньо пов`язано ймовірним обмеженням права на судовий захист (доступ до суду) в тому обсязі, як його гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції, суд першої інстанції, розглядаючи справу, для цілей пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” мав перевірити фактичну оплату та її розмір.
Суд першої інстанції обмежився лише тим, що, як зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10.06.2021, 4 548 191,86 грн – це грошові кошти, які повинні сплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин “ОЛІМПІЄЦЬ”, згідно з зазначеними договорами купівлі-продажу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З урахуванням цього завдання суду полягало не в тому, щоб просто визначити ціну договору, а в тому, щоб розглянути питання того, в який спосіб відповідний обов`язок забезпечити захист прав та інтересів покупців шляхом внесення коштів на депозит застосовувався до позивачки. За конкретних обставин справи це означає, що суд мав визначити, чи не поставив обов`язок позивачку у явно невигідне становище порівняно з відповідачами, які не надали докази сплати цієї суми, та чи відповідають у такому разі застосовані обмеження принципу пропорційності, в тому числі зважаючи на відсутність у законі верхньої межі, неможливість на цій стадії провадження встановити дійсну вартість частки без дослідження доказів у змагальному процесі.
Тому, зазначена в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 сума грошових коштів (4 548 191,86 грн), які позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду, визначена судом першої інстанції у порушення приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” та норм процесуального закону щодо повного, всебічного дослідження і встановлення обставин справи.
Вимога суду внести на депозит грошові кошти у визначеному розмірі, які за договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі зобов’язаний сплатити покупець, як ціна договору, без перевірки обставин фактичної сплати цієї суми покупцям на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки) суперечить пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”.
Крім того, ця вимога порушує приписи пункту1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо на момент пред`явлення позову встановити точну дійсну ціну позову неможливо, і суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не має права зобов`язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість суддя має встановити ціну позову при розгляді справи та здійснити розгляд справи по суті, і відповідно до статті 129 цього Кодексу розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, зокрема, стягнувши недоплачений судовий збір (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі від 19.10.2021 у справі № 918/188/21).
З цих підстав, Верховний Суд дійшов висновку, що залишення позову без розгляду з підстав невиконання позивачем зазначеної в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вимоги суду щодо доплати суми судового збору суперечить частині другій статті 163 Господарського процесуального кодексу України.