Зміст трудового договору визначається через установлені умови, які формуються відповідно до закону і домовленостей сторін. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, умови договору встановлюються за згодою сторін та відповідно до вимог цивільного законодавства. Ця логіка також відображається у розумінні сутності трудового договору. Вміст такого договору передбачає систему умов, які мають бути узгоджені між сторонами для його правомірного укладення та набуття чинності.
Загалом, зміст трудового договору складається з обов’язкових та взаємних прав і обов’язків працівника та роботодавця. Умови праці визначаються не лише у договорі, але й згідно з законодавством та локальними нормативними актами, наприклад, посадовими інструкціями, з якими працівник обов’язково повинен бути ознайомлений під розпис.
При початку роботи за укладеним трудовим договором сторони зобов’язані дотримуватися певних умов, визначених у нормативних актах щодо режиму роботи, щодо охорони праці, системи оплати праці і т. д. Таким чином, умови трудового договору розподіляються на нормативні та умови, обумовлені договором.
Обов’язкові умови трудового договору мають бути присутні у будь-якому договорі, інакше він не може вважатися укладеним.
До них належать:
1) умова про трудову функцію;
2) умова про оплату праці;
3) умова про місце роботи;
4) умова про початок роботи (виникнення трудових відносин).
Щодо такої умови як “строк договору” слід зауважити, що більшість трудових договорів укладаються без визначення строку, тому строк є обов’язковою умовою лише для строкових договорів. Якщо під час укладення строкового договору термін не обговорюється сторонами, вважається, що договір укладено на бесстроковій основі.
Умова про трудову функцію
Умова про трудову функцію в трудовому договорі визначає набір обов’язків, які працівник зобов’язаний виконувати згідно з його професією, спеціальністю, кваліфікацією або посадою. Часто ця умова зводиться до зазначення в договорі самої професії або посади. Трудова функція встановлюється в трудовому договорі або в офіційному наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, де враховується штатний розпис.
Професія визначається як тип трудової діяльності, що ґрунтується на комплексі спеціальних знань і навичок, отриманих через спеціальну освіту, навчання або досвід. Вона дозволяє особі виконувати роботу в певній сфері суспільного виробництва, враховуючи різні форми власності чи господарювання. Наприклад, лікар, вчитель та інші. Крім того, часто виокремлюються спеціальності в межах професій.
Спеціальність представляє собою сукупність знань, умінь і навичок, отриманих через спеціальну підготовку та досвід, необхідних для виконання певного виду трудової діяльності в межах певної професії. Наприклад, лікар-терапевт, вчитель-математик і т. д.
Кваліфікація означає рівень готовності та майстерності працівника для виконання роботи за певною спеціальністю чи посадою, який визначається через розряд, клас або інші атестаційні категорії.
Посада визначається як конкретне службове становище працівника, встановлене в штатному розписі, з урахуванням обов’язків та рівня відповідальності (наприклад, директор, голова правління, бухгалтер, юрисконсульт і т. п.). Таким чином, посада відображає визначений набір службових обов’язків та повноважень, а також відповідальність за їх виконання чи неналежне виконання. Система обов’язків працівника, пов’язаних з його професією чи посадою, встановлюється згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників або посадовою інструкцією.
Умова про винагороду
Умова про винагороду працівника визначається з урахуванням штатного розпису (схеми посадових окладів) шляхом визначення конкретного розміру заробітної плати (посадового окладу) з урахуванням актів трудового законодавства та соціального партнерства.
Сторони трудового договору домовляються про розміри посадового окладу, тарифної ставки та відрядних розцінок, наявність і величину доплат, надбавок, премій та заохочувальних виплат, порядок виплати заробітної плати тощо.
Умова про місце роботи
Місце роботи визначається як конкретне підприємство (установа, організація), яке розташоване у визначеній місцевості, або як фізична особа – роботодавець, де працівник виконує свої трудові обов’язки. Ця умова трудового договору перш за все характеризує правове положення роботодавця як учасника трудових відносин. Це може бути будь-яка організація чи підприємство, так і акціонерне товариство, університет, суд та інші.
Ця умова має істотне значення і не підлягає змінам в односторонньому порядку на відміну від робочого місця.
Робоче місце, як правило, є конкретним місцем праці для окремого працівника. Воно має чітко визначені параметри, такі як цех, дільниця, відділ або конкретний агрегат (наприклад, автомобіль, трактор), і визначає правове становище працівника як учасника трудових відносин. Визначення безпосереднього робочого місця працівника лежить на роботодавці, оскільки він, згідно зі статтею 29 Кодексу законів про працю України, має обов’язок організувати виробничий процес. Згідно з п. 3 ст. 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.
Умова трудового договору про момент початку роботи
Це умова про конкретизацію часу початку виконання працівником трудової функції.
Ця умова визначається з урахуванням:
1) підписання трудового договору;
2) моменту набрання чинності трудовим договором;
3) часу фактичного виконання трудової функції.
Отже, при укладенні трудового договору сторони визначають конкретну дату, з якої починає діяти договір, і одночасно допускають працівника до виконання своїх обов’язків. Ця дата також визначає момент виникнення трудових правовідносин.
Додаткові (факультативні) умови трудового договору є допоміжними умовами, погодження яких є виключно добровільним і не впливає на юридичну силу договору.
До додаткових (факультативних) умов трудового договору належать умови:
1) про строк трудового договору;
2) про робоче місце;
3) про випробування працівника;
4) про режим робочого часу тощо.
Додаткові (факультативні) умови трудового договору, які погоджені сторонами, набувають обов’язкового характеру для його сторін.