Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що фактичне використання земельної ділянки за відсутності у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, є її самовільним зайняттям.
Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок (пункт «б» частини першої статті 211 ЗК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного прав, має прав на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зізнищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушенного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
ЗК України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.
Частиною другою статті 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини першої статті 156 ЗК України).
Згідно зі статтею 157 ЗК Українивідшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15 липня 2020 року у справі № 359/9892/17 (провадження № 61-5489св19) зробив висновок, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
Крім того, колегія зазначила, що судам належить також ураховувати, що вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи є наслідком такої протиправної поведінки.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Неврахування наведеного буде порушенням норм процесуального права, що призведе до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, при вирішенні спорів щодо відшкодування збитків, заподіяних унаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, судам належить
1) ураховувати, що відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України, проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, а тому на підтвердження розміру заподіяних збитків, у тому числі упущеної вигоди, позивач не позбавлений права надати інші допустимі докази;
2) ураховувати, що вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.