Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 30 березня 2020 року у справі № 643/15938/17-ц, провадження № 61-11020св19 постановив, що:
Існування судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за умови його невиконання не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Ухвалення зазначеного рішення без його виконання не припиняє дію договору іпотеки, а застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням та спрямоване на захист прав та інтересів кредитора.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до пункту 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності – будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.
Згідно з пунктами 6, 12, 18, 19, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 1077 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Судами встановлено, що за спірним договорами право вимоги до боржника передано від ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» до ОСОБА_2 за умови отримання грошової компенсації (винагороди), вартість прав вимоги за договором становить 508 000 грн.
Отже, у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги до фізичної особи на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, висновки судів про те, що право вимоги за договорами, укладеними із позивачем, перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору відступлення права вимоги, є такими, що відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Крім того, відповідно до пункту 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Припущення про те, що набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку є неправомірним, оскільки на час реєстрації права власності за ОСОБА_2 було чинним судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими, враховуючи наступне.
Так, Верховний Суд зазначив про вірність зауваження апеляційної інстанції, що існування судового рішення за умови його невиконання не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить новому іпотекодержателю, на користь якого відступлене право вимоги.
При цьому, на переконання касаційного суду, ухвалення зазначеного рішення без його виконання не припиняє дію договору іпотеки, а застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням та спрямоване на захист прав та інтересів кредитора.