Частина перша статті 171 Кримінального кодексу України передбачає, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Як зазначив Верховний Суд колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 369/1586/17 (провадження № 51-28 км 22), суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, характеризується прямим умислом і винний при цьому повинен усвідомлювати, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста, передбачає суспільно небезпечні наслідки таких дій і бажає їх вчинити.
Потерпілим від злочинів, передбачених цією статтею, є журналіст.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
Згідно з приміткою до ст. 345-1 КК України під професійною діяльністю журналіста слід розуміти систематичну діяльність особи, пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.
Тобто, для встановлення наявності або відсутності умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, слід довести, що обвинувачений усвідомлював, що особа, яка його знімає на відеокамеру, є журналістом.
Про відсутність умислу на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів свідчить, зокрема, те, що особи, які здійснювали відеозйомку, були без жодного розпізнавального знака журналіста, не представилися обвинуваченому як журналісти та здійснювали відеозйомку останнього без його дозволу, порушивши тим самим гарантоване ст. 32 Конституції України право на приватність.
Якщо заборона обвинуваченим здійснювати відеозйомку стосувалася виключно його як приватної особи, а не була спрямована на перешкоджання законній діяльності журналістів через неусвідомлення того, що особи, які проводили відеозйомку, є журналістами, то це свідчить про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК.