Відсутність у національному законодавстві визначення справедливої вартості фінансової інвестиції на дату балансу шляхом збільшення її собівартості на суму курсової різниці унеможливлює встановлення факту про зростання балансової вартості фінансової інвестиції платника податків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 810/1548/17 (адміністративне провадження № К/9901/57432/18) зробив висновок щодо можливості встановлення факту про зростання балансової вартості фінансової інвестиції платника податків.
Справа полягала в тому, що приватне підприємство «Бест» (надалі – позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі – відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року, адміністративний позов підприємства задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що придбані позивачем акції за валюту Євро в Республіці Хорватія є немонетарною статтею балансу і відображаються у складі іншого додаткового капіталу.
Позивачем виконані вимоги статті 34 Податкового кодексу України та у відповідних деклараціях про валютні цінності ним відображено придбання акцій, що відбувалось в звітному кварталі наростаючим підсумком протягом календарного року. Допущена працівником банку помилка при оформленні квитанції не призвела до понадлімітного залишку в касі підприємства та не може бути підставою для застосування штрафних санкцій за перевищення ліміту залишку готівки в касі.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Відповідач вказував, що судами не враховані вимоги пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 року за №284/4505 (далі – П(С)БО 12), яким визначено, що фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю. Зазначає, що сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно, та підприємством невірно відображено у балансі суму збільшення балансової вартості фінансової інвестиції. Посилається на те, що підприємством не задекларовано щоквартально придбані акції у нерезидента наростаючим підсумком. Наполягає на перевищенні встановлених лімітів залишку готівки в касі.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Верховний Суд зазначив, що на підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податкові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1125378 грн., у тому числі податкові зобов`язання у сумі 971500 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 153878 грн.; №0004731402, яким нараховані штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 3740 грн.; №0004731406, яким нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 32928,90 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від слугував висновок контролюючого органу про те, що підприємство не здійснило оподаткування доходу у вигляді збільшення балансової вартості фінансових інвестицій.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підприємство на підставі договору про продаж i передачу акцій від 11.09.2013 року придбало акції торгового товариства TURIZAM PETRCANE а.о. м. Задар. Вартість придбання однієї акції становила 103,5 євро. Загальна вартість придбаних акцій становить 275413,50 євро. Згідно з Індивідуальною ліцензією №185 на здійснення інвестицій за кордон, що видана позивачу Національним Банком України 28.10.2013 року, обсяг i вид валютних цінностей, що інвестуються – 275 413,50 євро.
Станом на 01.01.2014 року на балансі підприємства по рахунку 143 «Фінансові інвестиції» обліковувались акції товариства TURIZAM PETRCANE а.о. (Хорватія) на суму 3 040 986,42 грн. (еквівалент 275 413,50 євро). У період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року позивач здійснював на дату балансу перерахунок вартості акцій, виходячи із змін курсу національної валюти до євро. За результатами здійсненого перерахунку балансова вартість інвестицій за вказаний період збільшилася на 2256015 грн. та склала 5397224 грн. У бухгалтерському обліку операція відображена записом: Дт 143 «Фінансові інвестиції» – Кт 425 «Додатковий капітал».
На думку податкового органу, збільшення балансової вартості фінансових інвестицій позивач зобов`язаний був відобразити в бухгалтерському обліку записом: Дт 143 «Фінансові інвестиції» – Кт 74 «Інші доходи»; Дт 74 «Інші доходи» – Кт 79 «Фінансові результати» відповідно до пункту 8 П(С)БО 12. На цьому наполягає скаржник і в касаційній скарзі.
З такими твердженнями податкового органу Верховний Суд не погодився з огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено що інвестиції – господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на:
а) капітальні інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об`єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;
б) фінансові інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів.
Пунктом 4 П(С)БО 21 передбачено, що курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов`язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів; немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні статті балансу.
Таким чином, до монетарних статей балансу можна віднести, наприклад, кошти в іноземній валюті, що перебувають в касі або на банківському рахунку підприємства; дебіторську заборгованість за відвантажені нерезиденту товари, за якою очікується надходження виручки в іноземній валюті; кредиторську заборгованість, яка виникла внаслідок придбання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати і для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму коштів в іноземній валюті.
Враховуючи, що немонетарними вважаються всі інші, ніж монетарні, статті балансу, то при визначенні курсових одиниць слід спершу з`ясовувати, чи є відповідна стаття балансу монетарною.
Абзацом 3 пункту 8 П(С) БО 21 передбачено, що курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат), за винятком курсових різниць, які відображаються згідно з пунктом 9 Положення (стандарту) 21.
Пункт 9 П(С)БО 21 визначає, що курсові різниці, які виникають щодо фінансових інвестицій в господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу.
З урахуванням зазначеного, Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що придбані платником податків акції за валюту Євро в Республіці Хорватія є немонетарною статтею балансу і відображаються у складі іншого додаткового капіталу.
За приписами пункту 4 П(С)БО 12 фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов`язаних з придбанням фінансової інвестиції.
Відповідно до абзацу 2 пункту 8 П(С)БО 12 сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно.
Отже, зміна балансової вартості інвестиції впливає на базу оподаткування податком на прибуток.
Обґрунтовуючи висновок про збільшення балансової вартості інвестиції підприємства, скаржник посилається на абзац 1 пункту 8 П(С)БО 12, відповідно до якого фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.
Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки не зазначено у який спосіб було визначено метод обліку фінансової інвестиції позивача у вигляді придбаних акцій товариства TURIZAM PETRCANE а.о. (Хорватія).
У свою чергу метод обліку фінансової інвестиції впливає на спосіб визначення вартості фінансової інвестиції на дату складання балансу.
Як раніше зазначалося, відповідач керувався нормою права, яка передбачає відображення фінансових інвестицій за справедливою вартістю на дату балансу.
Положеннями пункту 3 П(С)БО 12 передбачено, що ринкова вартість фінансової інвестиції – сума, яку можна отримати від продажу фінансової інвестиції на активному ринку.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в акті перевірки відсутнє посилання на розмір справедливої вартості фінансової інвестиції позивача на дату балансу, спосіб визначення такої вартості та джерела інформації про суму коштів, яку можна отримати від продажу фінансової інвестиції на активному ринку. За змістом акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про те, що балансова вартість фінансової інвестиції позивача збільшилася на суму курсової різниці гривні до євро.
Однак, чинним законодавством не передбачено визначення справедливої вартості фінансової інвестиції на дату балансу шляхом збільшення її собівартості на суму курсової різниці.
Зазначене спростовує твердження скаржника про зростання балансової вартості фінансової інвестиції підприємства на суму 2256015 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення.
На думку податкового органу позивач зобов`язаний здійснювати декларування в рядку 9 розділу ІІ «Фінансові вкладення» Декларації витрат у сумі 275413,50 євро у кожному з наступних кварталів, протягом яких відповідні акції залишатимуться у власності підприємства, обґрунтовуючи свої доводи тим, що у вказаному пункті зазначається не лише сума витрат, а й кількість акцій та їх вид. На думку скаржника відомості про такі акції повинні відображатися у Декларації до моменту їх відчуження.
Положеннями пункту 3 наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 року №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» встановлено, що декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб`єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, починаючи з підсумків за 1995 рік, а спільними підприємствами з іноземними інвестиціями – щоквартально до 20 числа наступного місяця за звітним кварталом і у терміни, встановлені для подання річної звітності, починаючи з підсумків діяльності за 1995 рік.
Декларування витрат на придбання цінних паперів іноземних підприємств здійснюється у рядку 9 розділу ІІ «Фінансові вкладення» Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (далі – Декларація).
Метою заповнення рядка 9 розділу ІІ «Фінансові вкладення» є декларування саме коштів, перерахованих у звітному періоді в іноземній валюті на придбання цінних паперів іноземних підприємств. Вимога щодо зазначення кількість акцій та їх вид спрямована на ідентифікацію цінних паперів, на придбання яких були витрачені кошти, що декларуються.
Декларування у кожному наступному кварталі витрат, що були понесені 31.10.2013 року, з метою відображення кількості та виду акцій іноземних підприємств, що перебувають у власності позивача не відповідає змісту та призначенню рядка 9 розділу ІІ «Фінансові вкладення» Декларації
Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 13.02.2017 року №0004681406 є висновок податкового органу про те, що готівкова виручка позивача за 18.03.2016 року залишалась у касі підприємства, і відповідно, позивачем був перевищений ліміт залишку готівки в касі на загальну суму 16464,45 грн. Такий висновок обґрунтований тим, що згідно із законодавством, отримувати готівку з каси підприємства і здавати її в банк може лише особа, зазначена у видатковому ордері.
Податковий орган у касаційній скарзі наполягає на тому, що зазначені кошти не були здані до банку та залишилися у касі позивача, внаслідок чого підприємством перевищено ліміт залишку готівки в касі.
Відповідно до пункту 3.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті», затвердженого постановою Національного Банку України від 15.12.2004 року №637 (надалі – Положення №637) видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.
За приписами пункту 3.7 Положення №637 документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку.
Відповідно до пункту 3.12 Положення №637 під час одержання касових ордерів касир зобов`язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості – дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків. У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у видатковому ордері від 18.03.2016 року №122 зазначено, що готівку (виручку) в сумі 57300 грн. видано для внесення на поточний рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль» бухгалтеру-касиру ОСОБА_1 , а в квитанції від 18.03.2016 року №OD7044976 на підтвердження фактичного отримання банком від позивача коштів у розмірі 57300 грн. зазначено прізвище іншого працівника позивача – касира ОСОБА_2 . Також встановлено, що готівка була фактично передана до банку за вказаною квитанцією та зарахована банком, що підтверджено випискою банку із поточного рахунку підприємства НОМЕР_1 за 18.03.2016 року. Суди визнали доведеним факт зарахування на поточний рахунок позивача зазначеної виручки, що спростовує доводи відповідача про перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 13.02.2017 року №0004731406.
З урахуванням наведених норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість та протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.