Огляд водіїв, учасників ДТП, є обов’язковим, і ця процедура не є слідчою дією в розумінні вимог статей 214, 223 КПК, а тому немає передбачених законом підстав для визнання цих результатів медичного дослідження недопустимими й такими, що отримані з порушенням порядку, передбаченого законом, тобто до внесення відомостей до ЄРДР.
Так зазначив Верховний Суд в постанові від 27 вересня 2022 року по справі № 661/1355/20 (провадження № 51-5161км21), розглянуши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу захисника засудженого на вирок Херсонського апеляційного суду від 27 липня 2021 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 КК, ч.1 ст.135 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; за ч.1 ст.135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої на відшкодування матеріальних збитків 92 461,94 грн та моральну шкоду 350 000 грн.
Як встановив суд, ОСОБА_1 05 лютого 2020 року близько 07.30 год., керуючи в стані алкогольного сп`яніння автомобілем Land Rover «Range Rover Sport», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 86,19 км/год, що перевищує дозволену в населеному пункті швидкість – 50 км/год., у м. Нова Каховка Херсонської області, у порушення вимог п.2.3 б), 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, не врахувавши дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, не обрав безпечну швидкість руху, своєчасно не зменшив швидкість та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку, в смузі руху автомобіля Land Rover «Range Rover Sport», після чого автомобіль ВАЗ 2106 відкинуло вперед, з послідуючим зіткненням з автомобілем Mercedes-Benz Sprinter 208 під керуванням ОСОБА_4 , який рухався попутно, попереду автомобіля ВАЗ 2106. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ 2106 ОСОБА_3 , отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, від яких загинув на місці події.
Крім того, ОСОБА_1 05.02.2020 року близько 07.30 год., керуючи в стані алкогольного сп`яніння автомобілем Land Rover «Range Rover Sport», після здійснення зіткнення, будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, в порушення вимог п.2.10 а), г) Правил дорожнього руху, не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілого ОСОБА_3 до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну подію поліцію, не вжив усіх можливих заходів для забезпечення збереження слідів події, і з метою уникнення відповідальності за скоєне, на автомобілі, причетному до ДТП, з місця події поїхав, чим свідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_3 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу.
Вироком Херсонського апеляційного суду від 27 липня 2021 року вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання – скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання:
– за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;
– за ч.1 ст.135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, зокрема статей 370, 419 КПК, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просив скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів у стані алкогольного сп`яніння, оскільки результат токсилогічного дослідження та результат перевірки стану алкогольного сп`яніння на алкотестері «Драгер» не можуть вважатись доказами у розумінні ст. 84 КПК.
Крім того, щодо суворості призначеного покарання захисник зазначив, що ОСОБА_1 вчинив злочин з необережною формою вини, вину визнав частково, а саме: не визнав обставини перебування в стані алкогольного сп`яніння, а також повністю не визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, під час досудового розслідування намагався відшкодувати заподіяну шкоду в сумі 39 999 грн, просив вибачення у потерпілої, що не було належним чином враховано судом при призначенні покарання.
Захисник не погодився з висновками суду в частині вирішення цивільного позову, зокрема, із висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 350 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування доводів указав про те, що суд першої інстанції не мотивував своє рішення щодо стягнення на користь потерпілої моральної шкоди, а лише формально послався на те, що внаслідок смерті ОСОБА_3 потерпілій завдано моральну шкоду. Наголошував на тому, що такий розмір не є справедливим та розумним.
Мотиви Суду
Верховний Суд зазначив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 , а також залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка мала змогу надати допомогу та сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, обґрунтовані дослідженими під час судового розгляду доказами, яким судом першої інстанції дано належну оцінку, перевірено судом апеляційної інстанції, є законними та обґрунтованими.
Доводи захисника про недоведеність вчинення засудженим злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також заперечення вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК, наведені в її касаційній скарзі, Верховний Суд визнав неприйнятними, оскільки вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та спростовуються детально наведеними у вироку апеляційного суду доказами.
Так, в постанові зазначено, що, «відповідно до п.2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4, 2.10 (а, г) Правил дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; п.12.4 ПДР, згідно з яким у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; вжити можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що засуджений частково визнав себе винуватим та не заперечував той факт, що 04.02.2020 року сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок вчинення ним обгону іншого транспортного засобу, а також обставини того, що відчувши удар, він зупинився, вийшов з машини, втім не з`ясувавши обставин ДТП, поїхав з місця пригоди.
Як встановив суд апеляційної інстанції, свідки показали, що засуджений , будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілого до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, не вжив усіх можливих заходів для забезпечення збереження слідів події, і з метою уникнення відповідальності за скоєне, на автомобілі, причетному до ДТП, з місця події поїхав, чим свідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_3 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, коли ОСОБА_1 сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу.
Так, зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що після скоєння ДТП обвинувачений ОСОБА_1 виходив з автомобіля, але цікавився лише власним автомобілем та його пошкодженнями; з відеозаписів, досліджених апеляційним судом, випливає, що ОСОБА_1 не підходив до інших пошкоджених автомобілів та не з`ясовував наявність потерпілих в ДТП, хоча мав таку можливість, оскільки не отримав тяжких тілесних ушкоджень, свідомість не втрачав, а свідомо залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не намагаючись вжити заходів до надання допомоги потерпілому ОСОБА_3 , що знаходився за кермом автомобіля ВАЗ 2106.
Висновком судово-медичної експертизи №28 НК від 06.02.2020 року підтверджено ту обставину, що потерпілий ОСОБА_3 перебував у небезпечному для життя стані та не міг вжити заходів до самозбереження.
Той факт, що ОСОБА_1 під час вчинення кримінальних правопорушень перебував у стані алкогольного сп`яніння підтверджено результатом токсикологічного дослідження № __ від 14.02.2020 року, відповідно до якого в крові ОСОБА_1 виявлено алкоголь в кількості 1,78 проміле, в сечі – 3,55 проміле та результатами перевірки стану алкогольного сп`яніння на алкотестері «Драгер» від 05.02.2020 року о 8.58 год., відповідно до яких ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння (1,5 проміле) алкоголю в крові.
Апеляційний суд правильно оцінив показання свідків (працівників поліції), які зупинили автомобіль ОСОБА_1 , через короткий проміжок часу після скоєння ним ДТП та показали, що, коли ОСОБА_1 вийшов з автомобіля у стані алкогольного сп`яніння, від нього відчувався запах алкоголю, в нього була незв`язна мова, хитка хода.
Крім того, як вбачається зі змісту вироку апеляційного суду, допитаний в якості спеціаліста лікар-нарколог, який безпосередньо оглядав ОСОБА_1 , показав, що наявність в сечі такої кількості алкоголю як 3,55 проміле, що виявлено при токсикологічному дослідженні, свідчить про те, що алкоголь ним вживався більше ніж 2-3 години до освідування, оскільки виходячи із фізіологічних особливостей організму алкоголь спочатку потрапляє в кров, а потім виводиться із сечею з організму людини, тому невелика кількість алкоголю в крові і наявність великої кількості алкоголю в сечі свідчить про те, що проходить процес виведення алкоголю із організму людини.
Тому версію засудженого про те, що він вживав алкоголь після скоєння ДТП, апеляційний суд обґрунтовано визнав такою, що не відповідає дійсності.
Апеляційний суд правильно визнав показання працівниців поліції, спеціаліста лікаря-нарколога належними та допустимими доказами, якими підтверджено обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 , вчинення ним кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння, оскільки у кримінальному провадженні допускається доведення стану алкогольного сп`яніння іншими доказами, окрім лікарських оглядів, які оцінюються судом в їх сукупності, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.12.2019 року у справі №571/1436/15-к».
Також Верховний Суд визнав неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що результат токсикологічного дослідження №232 та результат перевірки стану алкогольного сп`яніння на алкотестері «Драгер» ОСОБА_1 здобуто в незаконний спосіб, що свідчить про недопустимість доказів, а саме: до внесення відомостей про кримінальні правопорушення в ЄРДР.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Колегія зазначила, що судом апеляційної інстанції було правильно встановлено, що результати огляду на стан алкогольного сп`яніння отримано в порядку п.8 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Згідно із вимогами цього нормативного акту огляд водіїв-учасників дорожньо-транспортної пригоди є обов`язковим і ця процедура не є слідчою дією у розумінні вимог статей 214, 223 КПК, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання цих результатів медичного дослідження недопустимими і такими, що отримані з порушенням порядку, передбаченого законом, тобто до внесення відомостей до ЄРДР.
Такі висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 24.02.2020 року у справі № 473/2872/18, від 10.12.2020 року у справі № 715/1912/19, від 11.02.2020 року у справі № 691/219/18.
Дослідивши зібрані докази, надані стороною обвинувачення, та оцінивши їх в сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, дослідивши докази, перевіривши доводи учасників процесу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК.
Що стосується доводів про неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів Верховного Суду вважає ці доводи безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд вирішив, що характер і ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, їх наслідки, свідчать про те, що призначене судом першої інстанції остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 4 роки не є співмірним ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та не відповідає меті покарання, внаслідок чого вирішив його скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок.
При цьому апеляційний суд врахував, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутні обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_1, який у вчиненому не розкаявся, не визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК, та лише частково визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК. Крім того, судом було обґрунтовано взято до уваги і думку потерпілої, яка наполягала на найсуворішому покаранні для засудженого.
Отже, вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання на думку Верховного Суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Отже призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, вирок суду апеляційної інстанції необхідно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_16 -без задоволення.
Колегія суддів ККС ВС ухвалила вирок Херсонського апеляційного суду від 27 липня 2021 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_16 – без задоволення.