До відома цікава постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15 листопада 2021 року по справі № 906/620/19 щодо збереження права постійного користування земельною ділянкою при реорганізації юридичної особи.
Справа полягала в тому, що у 1995 році Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство (Житомиррибгосп), основною господарською діяльністю якого є розведення і вилов риби, отримало на праві постійного користування земельну ділянку площею 51,8 га. Проте в 1996 році почалася процедура приватизації цього Житомирибгоспу, за результатами якої в 1999 році була змінена організаційно-правова форма підприємства на відкрите акціонерне товариство, якому було передано цілісний майновий комплекс державного підприємства. Остаточно процедуру приватизації було завершено у 2003 році.
У 2019 році з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області до ТДВ “Житомиррибгосп” (далі – відповідач) звернувся прокурор, вимагаючи: (1) припинити право постійного користування відповідача спірною земельною ділянкою; (2) скасувати Державний акт про право постійного користування; (3) зобов`язати відповідача повернути спірну земельну ділянку Житомирській обласній державній адміністрації.
Узагальнено підставою позову прокурор визначив те, що відповідач втратив право постійного користування земельною ділянкою одночасно з припиненням діяльності державного підприємства, оскільки право постійного користування в порядку правонаступництва до відповідача не перейшло. Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав і має повернути її державі.
Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора про те, що право постійного користування земельною ділянкою не перейшло до відповідача в порядку правонаступництва, оскільки державне підприємство було припинено шляхом реорганізації у процедурі приватизації. Проте суди дійшли протилежних висновків щодо результату розгляду заявлених позовних вимог:
- суд першої інстанції з наведених вище підстав позов задовольнив: припинив право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідача та зобов`язав останнього повернути земельну ділянку у власність держави, скасувавши оформлений на державне підприємство державний акт про право постійного користування землею та його реєстрацію;
- суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду щодо скасування державного акта та його реєстрації, проте відмовив у позові про: (1) визнання припиненим права постійного користування, оскільки це право не перейшло до відповідача від державного підприємства; (2) зобов`язання повернути земельну ділянку, констатувавши правомірність користування відповідачем цією ділянкою внаслідок користування на праві оренди гідротехнічними спорудами.
Отже ключове питання цього спору було сформульовано Верховним Судом наступним чином: чи переходить право постійного користування землею в порядку правонаступництва від державного підприємства, яке набуло його на підставі закону, до відповідача, який не входить в перелік осіб, що на підставі статті 92 Земельного кодексу України можуть отримати земельні ділянки в порядку постійного користування.
Верховний Суд зазначив, що набуте Житомиррибгоспом право постійного користування земельною ділянкою не припинилося внаслідок перетворення останнього в акціонерне товариство за результатами приватизації та перейшло до його правонаступника – відповідача у цій справі.
Суд касаційної інстанції зазначив, що частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації Державного акта) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Статтею 92 Земельного кодексу України ( далі – ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже, за своєю правовою природою, на думку Верховного Суду, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент створення СВАТ “Житомиррибгосп”, так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема припинення діяльності підприємства.
Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті «в» частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Тобто, колегія дійшла висновку, що наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19.
Верховний Суд також зазначив, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником – СВАТ “Житомиррибгосп” прав та обов`язків приватизованого державного підприємства. Положення підпункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України у редакції станом на момент приватизації Житомиррибгоспу та підпункту “в” частини 1 статті 141 ЗК України пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.
За викладених обставин судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого відповідачем (в порядку правонаступництва в результаті приватизації) права постійного користування земельною ділянкою.
У зв`язку з такими висновками, враховуючи встановлені судами обставини набуття Житомиррибгоспом права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта, подальшого правонаступництва відповідача після Житомиррибгоспу, яке відбулось внаслідок реорганізації (перереєстрації) цієї особи, без ліквідації юридичної особи Житомиррибгоспу та набуття відповідачем за наслідками приватизаційної процедури всіх прав та обов`язків Житомиррибгоспу, Верховний Суд резюмує, що відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою на визначених прокурором в цьому позові підставах.
Таким чином, Верховний Суд зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою при приватизації цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу фактично тільки тому, що майнове право на землю не було зазначено в переліку майна державного підприємства, яке підлягало приватизації. До вказаного переліку цілком логічно було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (у редакції станом на початок процедури приватизації) та, відповідно, набувалось відповідачем у власність.
Натомість, яка зазначив касаційний суд, право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства.
Суди встановили, що Державний акт виданий Житомиррибгопу відповідно до законодавства, що діяло на момент його видачі.
Пунктом 6 Розділу X “Перехідні положення” ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.
Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X “Перехідні положення” ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм ЗК України не можуть мати їх на такому праві – без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:
– пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається “відповідно до закону”, що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;
– Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.
– у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;
– громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.
При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У зв`язку із викладеним Верховний Суд доходить висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул.
Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №914/839/18, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6.
З огляду на наведене Верховний Суд зазначив, що виданий Житомиррибгоспу Державний акт є чинним і посвідчує набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.