Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи ці витрати підлягають розподілу між сторонами.
За здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у формі гонорару, при встановленні якого враховуються кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат на праову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 травня 2022 року у cправі № 916/2100/20).
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовував аналогічний підхід та вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimitedv. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом (“гонорар успіху”), підтверджує, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові.
Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (рішення ЄСПЛ (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97)).
Посилаючись на приктику ЄСПЛ щодо застосування вищенаведених критеріїв при присудженні судових та інших витрат, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Щодо “гонорару успіху”, Велика Палата зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху» у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, слід мати на увазі, що у випадку укладення між адвокатом та клієнтом договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», при вирішення питання про розподіл судових витрат суд навряд чи віднесе ці витрати до таких, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони.
Між тим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року по справі № 756/8241/20, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
В постанові від 17 січня 2022 року по справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21) Велика Палата Верховного Суду окреслила витрати на правову допомогу, які не компенсуються.
Мова йде про дії адвоката, які мають організаційний характер та за своєю природою не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, оскільки є складовими підготовки відзиву на касаційну скаргу: зустріч із клієнтом для погодження заперечень на касаційну скаргу, ознайомлення адвоката з матеріалами справи, в тому числі у Верховному Суді.
Слід зазначити, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України або ч.4 ст. 137 ГПК України, або ч.5 ст. 134 КАС України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України або ч.4 стт. 137 ГПК України, або ч.5 ст. 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, у розумінні положень процесуальних кодексів України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 листопада 2020 року по справі № 911/4242/15).
В постанові від 17 березня 2020 року по справі №520/8309/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду зазначав також, що, враховуючи положення статтей 134 та 139 КАС України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).