Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 06 вересня 2022 року по справі № 506/392/16-к (провадження № 51-815км22) розглянув ситуацію, коли проведеня огляду місця події та вилучення грошових коштів відбулось до внесення відомостей в ЄРДР, та надав відповідь щодо допустимості отриманих в результаті цих слідчих дій доказів.
Справа полягала в тому, що засудженого визнано винним у тому, що він 05 березня 2016 року, приблизно о 15:40, перебуваючи у кафе «Б», що розташоване у с. Ставрово Окнянського району Одеської області, умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, з кишені фартуха потерпілого викрав гаманець, у якому знаходилися грошові кошти у сумі 1253 грн, завдавши потерпілому шкоду на вказану суму.
У касаційній скарзі захисник просив скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо засудженого у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вказував на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджував, що вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, постановленими з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки судів про винуватість обґрунтовані недопустимими доказами. Зокрема, стверджував про недопустимість таких доказів:
– протоколів огляду від 05 березня 2016 року, оскільки вони протирічать один одному, при цьому зазначені процесуальні дії були проведені до внесення відомостей до ЄРДР, а слідчий після огляду грошових коштів не визнав їх речовими доказами та не долучив до матеріалів кримінального провадження;
– розписки від 06 березня 2016 року про отримання потерпілим грошей, оскільки грошові кошти фактично були передані потерпілому 05 березня 2021 року;
– протоколу прийняття заяви від потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, який складений слідчим М-м А.С. о 18:55 годин 05 березня 2016 року, оскільки в зазначений час слідчий проводив огляд місця події, а саме автодороги Р-33;
– протоколів впізнання особи за фотознімками за участю потерпілого та свідка, з огляду на те, що ці слідчі дії проведенні в порушення вимог ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 228 КПК України.
Крім того, вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що у потерпілого загалі були викрадені гроші, показання свідка містять розбіжності, оскільки в ході огляду грошових коштів, останній повідомив про вилучення їх з кишені засудженого , при цьому під час допиту вказав, що засуджений викидав ці гроші з кишені перед його затриманням.
Також стверджував, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо засудженого . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При цьому колегія суддів зазначила, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, були, також, предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргоюзахисника. За результатами перегляду апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Так, згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.
Як в судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі, захисник стверджував про недопустимість як доказів винуватості засудженого протоколів огляд місця події та огляду грошових коштів від 05 березня 2016 року з тих підстав, щодо ці слідчі дії були проведені до внесення відомостей до ЄРДР.
Проте огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 237 КПК України при проведені огляду дозволяється вилучення речей та документів, які мають значення для кримінального провадження. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню.
У даному кримінальному провадженні підставою для проведення огляду місця події стало повідомлення про вчинення крадіжки. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд місцевості, де свідок затримав невідомого чоловіка, який викрав гроші у потерпілого .
До того ж, з метою фіксації слідів кримінального правопорушення було здійснено візуальне обстеження викрадених грошових коштів, на загальну суму 1253 гривень, як предмету кримінального правопорушення, в результаті чого було складено протокол, який був підписаний понятими без зауважень, що останні підтвердили під час допиту у судовому засіданні. У подальшому вказані грошові кошти постановою від 06 березня 2016 року були визнані речовими доказами.
Тому, огляд місця події можна було провести до внесення відомостей до ЄРДР, вилучення ж грошових коштів, які були предметом кримінального правопорушення, були складовою огляду місця події. Складання ж окремого процесуального документа – протоколу огляду грошових коштів, здійснених під час огляду місця події, не може бути підставою для визнання вказаного доказу недопустимим.
Отже, на переконання колегії суддів, вказані докази правильно визнані судами допустимими.
Також, предметом перевірки судів першої, а в подальшому і апеляційної інстанцій були і доводи сторони захисту, викладені нею також і у касаційній скарзі, про недопустимість як доказу протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від потерпілого від 05 березня 2016 року. Колегія суддів погоджується з висновками судів, що даним доказом підтверджується подія вчинення кримінального правопорушення, час, спосіб його вчинення, при цьому, разом з вказаним, некоректне зазначення часу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення не вливає на суть вказаного доказу.
Були предметом перевірки апеляційного суду і доводи апеляційної скарги захисника щодо недопустимості як доказів протоколів пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 07 травня 2016 року за участі потерпілого та свідка та вказані доводи були визнані безпідставними, а докази – такими, що здобуті відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч. 7 ст. 228 КПК України фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
З дотриманням вказаних вимог закону потерпілому та свідку було пред`явлено фотознімки засудженого разом з трьома іншими фотознімками осіб, які не мали різких відмінностей у віці та зовнішності. Судом не встановлено різких відмінностей у зовнішності, які б значно виділяли засудженого серед інших осіб. Наявність на обличчі тілесних ушкоджень, не дав суду підстав до висновку, що вказаний доказ є недопустимим, оскільки зазначене не є разючою відмінністю в його зовнішності. Крім того, під час пред`явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілий та свідок засвідчили, що особу, яка вчинила крадіжку, впізнали за зачіскою і контуром обличчя.
Отже, стороною обвинувачення, на думку Верховного Суду, додержано процесуальний порядок проведення слідчих дій, за результатами яких складені протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 травня 2016 року та дотримані приписи статей 104, 223, 228, 231 КПК України, а тому відсутні підстави до визнання цих доказів недопустимим в цьому провадженні і колегія суддів погоджується з висновками судів з цього приводу.
Стосовно доводів захисника про те, що матеріали справи не містять доказів того, що у потерпілого взагалі були викрадені гроші, а показання свідка містять розбіжності, то вони не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження та дослідженими судами доказами.
Зокрема, потерпілий під час досудового розслідування та судового розгляду давав послідовні пояснення щодо суми викрадених коштів, обставин, які передували вчиненню злочину, натомість засуджений лише протягом одного судового засідання тричі озвучував різні суми нібито належних йому сум – від 1000 грн до 2370 грн, в подальшому зазначав про наявність у нього близько 4000 грн, а надалі про наявність 6000 грн, ювелірних виробів.
Разом з тим, свідок як очевидець кримінального правопорушення також давала послідовні показання щодо обставин вчинення засудженим викрадення грошей у потерпілого.
Крім того, про винуватість засудженого свідчить і ряд інших доказів належним чином перевірених судом та покладених в основу обвинувального вироку.Таким чином, суд оцінив у сукупності показання потерпілого та свідків, письмові докази, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги захисника про відсутність доказів причетності засудженого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 185 КК України, не ґрунтуються на матеріалах провадження. Оскільки під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції ретельно перевірив зазначені в ній доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення.
У підсумку, колегія суддів зауважила, що суди, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшли обґрунтованого висновку про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо засудженого цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його вчинені.
Таким чином, Верховний Суд зазначив, що в процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84, 91,94 КПК України в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.