Спричинення особою шляхом пострілу з мисливської рушниці смерті озброєному нападнику з метою недопущення повторного насильства з його боку, який наближався до особи на території її домоволодіння, не тягне за собою кримінальну відповідальність з огляду на положення ч. 5 ст. 36 КК. Хоча дії особи у стані необхідної оборони і носять умисний характер, оскільки особа передбачає настання наслідку (у цьому випадку – смерті) і бажає або свідомо припускає їх настання, однак вони не визнаються законом суспільно небезпечними, що виключає протиправність діяння.
Так, в постанові Веховнго Суду від 16 березня 2021 року по справі № 627/1021/17 (провадження № 51-2602км20) розглядалась касаційна скарга захисника на захисника засудженого громадянами А – адвоката Козленка О.М. на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 грудня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201722036000352, за обвинуваченням громадянина України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).
За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 грудня 2018 року гром-на А засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Ухвалено стягнути з засудженого на користь потерпілої 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком громадянина А. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. Близько 23:00 у с. Слобідка Краснокутського району Харківської області на перехресті вулиць Світлої (Крупської) та Підлісної, між гром-ом А та сином його співмешканки гром-ом Б виникла сварка, яка надалі переросла у бійку. Після закінчення бійки гром-н А направився за місцем свого проживання. У гром-на А , який усвідомлював, що громад-н Б прийде до нього з метою помсти на грунті попереднього конфлікту, виник злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті іншій людині з метою недопущення повторного насильства стосовно себе зі сторонни громд-на Б.
Реалізуючи свій злочинний умисел, засуджений зайшов до однієї з кімнат власного будинку, взяв із сейфа свою мисливську рушницю ІЖ-12 № НОМЕР_1 , зареєстровану у встановленому законом порядку, зарядив двома набоями 12 калібру та, вийшовши з будинку, сів на подвір`ї поруч із гаражем і став чекати гром-на Б , який через деякий час на територію домоволодіння зайшов і, тримаючи в правій руці сокиру, став ходити по подвір`ю. Коли останній перебував під світлом від вуличного ліхтаря, гром-н А окликнув його, а потерпілий, утримуючи в правій руці сокиру, почав йти в його бік.
Приблизно о 23:45 громд-н А на території двору власного домоволодіння за вищевказаною адресою підняв рушницю, направив її в бік громд-на Б та зробив влучний постріл у грудну клітку останнього, що спричинило смерть потерпілого, і яка відповідно до висновку судово-медичної експертизи настала внаслідок проникаючого вогнепального поранення грудної клітки з формуванням трьох раневих каналів з ушкодженням легенів та аорти.
Виявлені поранення утворились від пострілу з вогнепальної зброї з неблизької дистанції в строк незадовго до смерті в період, що вираховувався першими хвилинами, та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у причинному зв`язку зі смертю.
Таким чином, причиною смерті потерпілого стали є численні наскрізні проникаючі вогнепальні поранення грудної клітки з пошкодженням дуги аорти та легенів із розвитком гострої крововтрати.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2020 року вирок суду першої інстанції щодо засудженого залишив без змін.
У касаційній скарзі захисник Козленко О.М. просить судові рішення скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки на його думку в діях його підзахисного була необхідна оборона і він захищався від неправомірних дій потерпілого, який йому погрожував сокирою.
Прокурор Подоляк М.С. вважав, що касаційна скарга захисника Козленка О.М. задоволенню не підлягає. Захисник Козленко О.М. підтримав свою касаційну скаргу.
Мотиви суду викладено наступним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За змістом пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Виходячи з фактичних обставин справи, причиною дій гром-на А було попереднє застосування щодо нього насильства і те, що гром-н Б йшов на нього із сокирою в руці.
Ці обставини підтверджуються показаннями засудженого, відповідно до яких він не заперечував факту заподіяння смерті потерпілому , натомість зазначав, що умислу на вбивство у нього не було, він захищався від неправомірних дій потерпілого; даними протоколу огляду місця події від 19 серпня 2017 року, відповідно до якого на відстані 7 сантиметрів від ноги трупа ОСОБА_3 лежить сокира (т. 1, а.с. 8-34).
Той факт, що стосовно гром-на А було застосовано насильство, підтверджується даними висновку судово-медичної експертизи від 19 серпня 2017 року № 70-КК/17 про наявність у нього легких тілесних ушкоджень у виді синців на обличчі та на голові, забійної рани на голові, підсклерального крововиливу, синця на тулубі, садна на правій верхній кінцівці (т. 1, а с. 99, 100). Про наявність гематом на обличчі засудженого зазначали в суді свідки. Крім того, суд у вироку послався на дані висновку судово-цитологічної експертизи від 20 жовтня 2017 року № 1105-Ц/2017 (т. 2, а.с. 46-49), відповідно до яких у змивах із сокири, вилученої під час огляду місця події від 19 серпня 2017 року, знайдені сліди потожирових виділень, походження яких і від гром-на Б , і від грома-на А не виключається.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Разом із тим, як передбачено ч. 5 ст. 36 КК, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Тобто закон передбачає винятки із загального правила про те, що у разі необхідної оборони особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.
Таким чином, зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що смерть потерпілому обвинувачений заподіяв, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення нападу озброєної особи. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК такі дії не мають наслідком кримінальну відповідальність, тому висновки судів про вчинення обвинуваченим умисного вбивства є безпідставними.
Верховний Суд не погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки дії громад-на А були умисними, то стан необхідної оборони виключається. Дії особи, яка захищається від нападу, також є умисними, адже особа передбачає настання наслідку, у даному випадку, у виді смерті і бажає або свідомо припускає їх настання. Однак такі дії не визнаються законом суспільно небезпечними, а тому виключається протиправність діяння.
Отже, Верховний Суд зазначив, що правильно встановивши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій надали їм невірну юридичну оцінку, тобто допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
У зв`язку з тим, що в діях засудженого гром-на А відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, оскільки він відповідно до вимог ст. 36 КК перебував у стані необхідної оборони, судові рішення було скасовано, а кримінальне провадження – закрито згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.