Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» 18 грудня 2019 року № 390-IX, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у судовій справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Отже, в порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до правил частини першої статті 58ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Отже,наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи. У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
За загальним правилом цивільного законодавства, самопредставництво- це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Положення про юридичний відділ повинні містити докази самопредставництва. При цьому Посадова інструкція юрисконсульта (начальника відділу, тощо) за відсутності в ній права представника діяти від імені юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності), не буде належним доказом підтвердження повноважень юрисконсульта у судах у порядку самопредставництва з правом підпису процесуальних документів від імені юридичної особи.
Так, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2020 у справі №9901/39/20, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідне чітке визначення її права діяти без додаткового уповноваження.
Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів. Тлумачення приписів частини третьої статті 56 ГПК України приводить до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності).
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №911/933/19, від 28.04.2020 у справі №910/10553/18, від 09.06.2020 у справі №904/92/20, від 17.09.2020 у справі№910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.
Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. У рішенні ЄСПЛ “SundayTimes v. United Kingdom” вказано, що прописаний у Конвенції термін “передбачено законом” передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін “передбачено законом” передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
При цьому посадова інструкція є локальним (внутрішнім) нормативно-правовим актом, яким регулюються відносини з питань праці відповідно та у межах актів трудового законодавства, а отже не відноситься до документів, визначених ч.4 ст.56 ГПК України, якими можливо підтвердити повноваження вказаної особи на самопредставництво.
Таким чином, належними доказами, що підтверджують повноваження юрисконсульта у судах у порядку самопредставництва може буди Положення про юридичне управління (департамент), яке містить докази самопредставництва, тобто чітке визначення права особи діяти без додаткового уповноваження; копія виписки з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ, відповідно до якої уповноважена особа є особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені відповідача без довіреності; Закон, статут, трудовий договір (контракт), в яких чітко визначене право особи діяти від імені юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Щодо посадової інструкції, її може бути надано як додатковий доказ при наявності вищевказаних доказів та за умови зазначення в ній можливості діяти представнику від імені ЮО в судах всіх інстанцій в порядку самопредставництва.